Детальніше....

Аналіз закордонної практики свідчить, що інклюзивна освіта передусім є можливістю для дітей з нерізко вираженими вадами психофізичного розвитку. Це, зокрема, окремі форми затримки психічного розвитку, певні мовленнєві відхилення, зниження слуху чи зору, нескладні опорно-рухові вади, порушення емоційно-вольової сфери. Якщо такі діти мають збережений інтелект, самостійно себе обслуговують, адекватно контактують з однолітками, мають сімейну підтримку, то, за умови фахового психолого-педагогічного супроводу, вони цілком можуть засвоювати культурний досвіт у середовищі здорових однолітків. Згідно з Концепцією розвитку інклюзивного навчання в Україні здійснюється активний пошук та впровадження ефективних шляхів соціальної взаємодії дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, із їхніми здоровими однолітками. Найпершими, хто помічає проблеми та труднощі у розвитку дитини є батьки, лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо, щоб вони не зволікали, не чекали на спонтанне усунення вади, а звернулися до фахівців. Консультацію щодо раннього розвитку дитини, створення необхідних для неї умов, за необхідності - і допомогу, можна одержати у психолого-медико-психолоіїчних консультаціях. Для цього батькам не потрібно жодних направлень і дозволів. Вони можуть відвідати ПМПК з власної ініціативи. Чим раніше дитина одержить необхідну допомогу (педагогічну, психологічну, медичну), тим легше буде структура її дефекту, тим краще вона розвиватиметься. Важливо, щоб і вихователі дошкільних закладів вчасно помічали проблеми поведінки дітей, труднощі у навчанні і радили батькам відвідати спеціалістів ПМПК. Саме вони допоможуть визначити, що спричинило труднощі чи вади у розвитку дитини, привело до проблем шкільного навчання: порадять, які умови створити у сім ї, дитячому садку; нададуть корекційну допомогу або порадять спеціальний заклад для цього. Приймати рішення про заклад для дитини з психофізичними вадами мають батьки разом із фахівцями ПМПК. При цьому необхідно врахувати дуже багато чинників,зокрема: категорія аномального розвитку; вік дитини; конкретний клінічний діагноз; наявність супутніх відхилень; -стан соматичного здоров я; інтелектуальний ступінь; особливості психічного та фізичного розвитку; потреби та можливості дитини. Тобто, потрібно рекомендувати заклад з урахуванням суто індивідуальних особливостей розвитку дитини та потреб родини.Вагомого значення для правильної постановки діагнозу, вибору форми організації навчання, реалізації індивідуального підходу набуває психолого-педагогічна характеристика на дитину, написана педагогами дитячого садка, у якому вона перебувала. Адже у процесі систематичного навчання та виховання дитини найбільш яскраво виявляються її здібності, проблеми та труднощі. До складання документу може бути залучений і психолог, якщо він систематично працював з дитиною. Підсумовуючи викладене, вихователь може зауважити своєї припущення щодо причин, які обумовлюють відставання дитини у розвитку, труднощі та прогалини у засвоєнні програми дошкільного закладу. Проте, ніяких діагнозів, навіть у вигляді припущення, педагог не формулює, оскільки вада дитини. її конкретний клінічний діагноз, встановлюють колегіально працівники ПМПК на підставі ґрунтовного вивчення матеріалів особової справи, картки розвитку дитини, медичних документів, малюнків дитини, психолого-педагогічної характеристики та результатів обстеження дитини. Якщо корекційні педагоги, практичні психологи, які спеціалізуються на корекційній роботі, є компетентними щодо роботи з такими дітьми, то вихователі дошкільних закладів часто не мають ні психологічної, ні методичної готовності до інклюзії. Тому у ДНЗ має здійснюватися спеціальна підготовка педагогічного персоналу. Наказом Міністерства освіти та науки України «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю» від 2 грудня 2005року №651 передбачено включення у навчальні плани вищих навчальних закладів 111-І V рівня акредитації,що готують фахівців за напрямком «Педагогічна освіта», дисципліни «Основи корекційної педагогіки», яка й забезпечить професійну готовність до інклюзивної освіти. Досвіт інших країн переконливо доводить, що для тих фахівців, які вже працюють у навчальних закладах, ефективними ланками такої підготовки є курси підвищення кваліфікації, теоретичні та практичні семінари, тренінги. Змістом такої освіти мають бути основи корекційної педагогіки і психології, з певними методичними аспектами. Зокрема вихователі мають бути компетентними у таких питаннях: • підходи держави та суспільства до організації освіти дітей, які мають вади психофізичного розвитку; • основні поняття корекційної педагогіки та спеціальної психології; • особливості і закономірності розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами; • комплексне психолого-педагогічне вивчення дітей; • диференційовані та індивідуальні механізми і прийоми дошкільного корекційного навчання та виховання кожної категорії дітей; • зміст та методи роботи з родинами вихованців. З метою реалізації інклюзивної освіти вихователі повинні вміти: здійснювати моніторинг розвитку дітей, що мають труднощі у засвоєнні знань, різних видів діяльності та адекватно оцінювати причини, якими спричинено ці труднощі. свогчасно виявити відхилення у розвитку дошкільників та під керівництвом корекційного педагога брати участь у здійснені правильного психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку; здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до вихованців з вадами психофізичного розвитку; формувати готовність здорових дошкільників до позитивної спільної взаємодії з однолітками, що потребують корекції психофізичного розвитку; проводити роботу з батьками щодо надання їм правдивої інформації про осіб з порушенням психофізичного розвитку. Поза всяким сумнівом, компетентність вихователів є однією з умов ефективності дошкільної освіти. Результати досліджень багатьох науковців засвідчують, що розумовий, емоційний і соціальний розвиток дітей з психофізичними вадами прямо залежить від позитивного ставлення до них, їх розуміння та прийняття педагогами, батьками і здоровими дітьми. Сприятливе соціальне та розвивальне середовище є однією з вихідних умов розв'язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища -одне із завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку. Педагоги дошкільного закладу мають передусім формувати позитивне ставлення здорових вихованців до дітей з психофізичними вадами, прийоми адекватної взаємодії, емпатії. Ця робота здійснюється за допомогою таких методів: а) бесіда, б) переконання, в) розгляд проблемних ситуацій, г) сюжетно-рольові ігри, д) перегляд спеціально відібраних відеосюжетів. Оскільки дитина-дошкільник - це відзеркалення сім'ї, то відповідну роботу потрібно провести і з батьками здорових дітей, формуючи у них позитивне ставлення до перебування у групі дітей з особливими потребами. Отже, інклюзивна дошкільна освіта - це одна із реалій нашого життя. Проте, потрібно пам'ятати, що її ефективність залежить від багатьох умов, головною з яких є комплексний психолого-педагогічний супровід. З метою впровадження системи психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного віку, які навчаються в умовах інклюзивної освіти, важливим є організація і здійснення комплексного підходу, реалізація якого передбачає: Поетапне впровадження інклюзивної освіти, яке потребує проведення необхідних психосоціальних та педагогічних заходів, а саме: 1. Психодіагностичний етап: - діагностика рівня розвитку дітей: виявлення індивідуальних особливостей психічного, фізичного, інтелектуального розвитку; рівня розвитку психічних процесів; діагностики соціальної зрілості, інтелекту, стилю взаємодії педагогів і батьків з дитиною; - тестування та анкетування педагогів та батьків на предмет готовності до здійснення інклюзивного навчання; вивчення особливостей сім'ї, в якій виховується дитина; психолого-педагогічне спостереження за особливосгями соціальної взаємодії учнів у школах з інклюзивним навчанням. 2. Оформлення документації для здійснення психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими потребами: банку даних дітей відповідно до особливостей та наявних порушень; картки здоров'я і розвитку дитини; психологічної картки індивідуального розвитку дитини; соціального паспорту сім'ї, в якій виховується дитина; щоденника спостереження за дитиною в начальному закладі; щоденника спостереження за станом здоров’я поведінкою дитини вдома у позаурочний час. 3. Розробка та затвердження індивідуальних програм навчання і розвитку з рекомендаціями для педагогів і батьків, розроблених за участі різних фахівців (лікаря, психолога, соціального педагога, педагога-дефектолога, учителя-логопеда). 4. Створення власної навчально-методичної та інформаційної бази, а саме: банку даних навчальних і виховних програм; механізму забезпечення отримання оперативної інформації про рівень здоров'я, навчання і розвиток дитини з особливими потребами. 5. Моніторинг результативності, який передбачає застосування наступних методів: - дидактичного - вивчення результативності різних сторін навчально-виховного процесу; - виховного - простеження ефективності виховного процесу, системи взаємостосунків його учасників; - управлінського - простеження за характером взаємостосунків на різних управлінських рівнях в системах: «керівник - педагогічний колектив», «керівник - діти», «керівник - батьки», «керівник - зовнішнє середовище»; - соціапьно-психологічного - спостереження за системою колективно- групових взаємовідносин, за характером психологічної атмосфери педагогічного колективу, психологічного стану дітей, батьків; - медичного - відстеження динаміки стану здоров'я дитини з особливими потребами. 6. Виявлення і прогнозування можливих проблем, серед яких можуть бути наступні: - виникнення опору новому середовищу з боку дитини, для зняття якого потрібно включати розробку додаткових освітньо-виховних ресурсів; - виникнення внутрішніх і зовнішніх конфліктів між педагогом і дитинок), педагогом і батьками внаслідок роботи із проблемою «особливоїдитини». 7. Розробка шляхів корекції можливих негативних наслідків: - планування резерву часу для перегляду спланованих форм, методів, прийомів роботи з дітьми та їх батьками; - ґрунтовне пояснення батькам і педагогам переваг інклюзивної освіти; - реорганізація індивідуальних психолого-педагогічних програм супроводу дітей, які виявляють відповідні проблеми; - відстеження результативності впроваджених змін.

1. Навчитися толерантно ставиїися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на дитині.

2. Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною.

3 Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості, справедливості й терпимості.

4- Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей.

5- Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини.

6. Співпрацювати з іншими педагогами (логопедом, психологом, лікарями) та батьками в одній мультидисциплінарній команді.

Психолого-педагогічна характеристика Психолого-педагогічна характеристика має відповідати таким вимогам:

- підсумок спостережень;

- добір фактів; - систематизація фактів та висновки педагога;

- характер викладу; - позитивні сторони дитини;

- індивідуальна робота з дитиною (хто проводив з фахівців);

- обсяг характеристики (має бути короткою,але переконливою).

              Слід зазначити, що включення дітей з особливими потребами у загальноосвітні групи не відбувається автоматично. Це цілесприямований і систематичний процес, який потребує обережного впровадження і контролю. Він передбачає певну підготовчу роботу як з педагогами, так і з батьками, зокрема слід: - створити умови для формування партнерських відносин між вихователями, спеціальними педагогами та сім'ями дітей з особливими потребами; - спільними зусиллями здійснити різнопланові цілеспрямовані спостереження щодо з'ясування можливостей і потреб "особливих дітей"; - з'ясувати очікування батьків та визначити цілі; - розробити індивідуальні розвивальні програми. Із чого починається співпраця? Звичайно, зі знайомства. Щоб забезпечити дітям з особливими потребами активної життєдіяльності у колективі однолітків, педагоги мають знати особливості дітей, їхні можливості й уподобання. Зустрічі педагогів з батьками допомагають визначитися, якої саме допомоги потребує дитина, отримати вичерпну інформацію про неї. Педагоги, у свою чергу, знайомлять батьків із програмами,їх цілями, виконавчими стандартами, з педагогічною концепцією. Працівники дошкільного закладу, де функціонують групи включення, створюють атмосферу взаємопідтримки. Педагоги груп включення вчаться розуміти проблеми дітей, які хронічно відстають, засвоюють навички спостережень, об'єктивного оцінювання. Враховуючи специфічні стилі пізнання, рівень і темп розвитку дитини, вихователі, залучаючи батьків, створюють індивідуальні програми розвитку дитини. У багатьох освітніх закладах, де є групи включення, створюють центри психологічної підтримки родини. У таких центрах спеціалісти дошкільного закладу - практичний психолог, вихователь-методист, вихователі та спеціальні педагоги - спрямовують свою діяльність на цільову допомогоу сім'ям, у яких виховуються діти з особливими потребами, зокрема: здійснюють індивідуальне, групове, сімейне консультування; організовують психолого-педагогічну просвіту батьків; створюють групи підтримки; організовують зустрічі з громадкістю. Таке партнерство створює умови для ефективного включення дітей з особливими потребами в освітній процес, сприяє досягненню головної мети - успішному особистому розвитку кожної дитини, підготовці її до незалежного життя.

В даний час забезпечення реалізації права дітей з особливими освітніми потребами (ООП) на освіту розглядається як одна з найважливіших завдань державної політики не тільки в галузі освіти, але і в області демографічного та соціально-економічного розвитку України. Сьогодні багато країн світу визнають, що найбільш перспективним є включення дитини з обмеженими можливостями здоров’я в шкільний простір за місцем проживання. Основним завданням сучасної політики країни є забезпечення “рівних можливостей здобуття якісної початкової загальної освіти” для всіх вступників-першокласників до школи. Це означає, що школа повинна забезпечити умови для засвоєння основної освітньої програми та індивідуального розвитку всіх учнів, в тому числі дітей з особливими освітніми потребами. Група школярів з ООП неоднорідна. Це визначається, насамперед, тим, що в неї входять діти з різними труднощами у розвитку: порушеннями слуху, зору, мови, опорно-рухового апарату, з вираженими розладами емоційно-вольової сфери, із затримкою і комплексними порушеннями розвитку. Що потрібно знати про дітей з ООП для забезпечення індивідуального розвитку і враховувати при створенні освітнього середовища в школі і вдома, а також як забезпечити успішну адаптацію? Ці та інші питання виникають у батьків і вчителів першокласників з ОВЗ. Поради покликані допомогти педагогам і батькам організувати навчання дітей з ООП в неспеціалізованих навчальних закладах. Для забезпечення успішної адаптації в першу чергу необхідно враховувати характер наявних у дитини порушень. Батькам потрібно організувати супровід дитини як медичними фахівцями, так і педагогами (логопед, педагог-психолог, педагог-дефектолог). Для підвищення ефективності наданої допомоги, необхідна компклексность, тому надзвичайно важливо здійснення взаємного підходу батьками і вчителем, супроводжуючим педагогом, лікарем з урахуванням особливостей розвитку дитини. У дитини з порушеннями слуху супутнім є порушення пізнавальних функцій, тобто уваги, сприйняття, мовлення, пам’яті, мислення. У нього наблюдаются труднощі з орієнтацією в просторі і координацією рухів. Така дитина запам’ятовує тексти дослівно, вживає у мовленні однотипні граматичні конструкції, одноманітні слова і фрази, його словниковий запас бідний. Однак при цьому дитина з порушеннями слуху добре сприймає усну мову зором (читання з губ). Батьки учня з порушеннями слуху при необхідності повинні придбати слухові апарати та регулярно перевіряти їх робочий стан. Вчителю, який навчає дитину з порушенням слуху в загальноосвітньому класі, рекомендується: — посадити дитину за першу парту; — не повертатися спиною до учня; — чітко задавати питання, звертаючись до дитини; — дозволяти дитині обертатися, щоб бачити обличчя людини що розмовляє; — широко застосовувати наочність з метою більш повного і глибокого осмислення навчального матеріалу. В ході навчально-пізнавальної діяльності дитина з порушеннями зору відчуває труднощі, пов’язані як з темпом навчальної роботи, так і з якістю виконання навчальних завдань. Для цієї дитини характерним є низький рівень розвитку зорово-моторної координації, що лежить в основі оволодіння навичками письма та читання; неможливість розрізнення конфігурацій подібних за написанням букв, цифр та їх елементів. Батьки учня з порушеннями зору при необхідності повинні придбати окуляри і регулярно проходити з дитиною лікувально-відновлювальні процедури. Вчитель повинен розуміти специфіку навчання слабозорої дитини, що проявляється в наступному: — застосування спеціальних форм і методів навчання, оригінальних підручників і наочних посібників, а також оптичних і тифлопедагогічних пристроїв, що розширюють пізнавальні можливості дітей, спеціальне оформлення навчальних кабінетів; — під час проведення уроку педагоги повинні враховувати допустиму тривалість безперервного зорового навантаження; — позитивний вплив на підтримання працездатності і попередження перевтоми зору надає проведення фізкультурних пауз. Під час фізкультурної паузи виконуються дихальні вправи, хапальні, згинальні і розгинальні вправи для кисті руки. Дитина з вадами зору не повинна виконувати вправи, пов’язані з нахилом голови вниз і з різким рухом тіла, тому що ці вправи їм протипоказані. Дитина з затримкою психічного розвитку — це переважно дитина з нормою інтелекту, у якої частіше за все відсутня мотивація до навчання, є відставання в оволодінні шкільними навичками (читання, письма, рахування). Відсутність концентрації і швидке розсіювання уваги призводять до того, що йому важко або неможливо функціонувати у великій групі і самостійно виконувати завдання. Крім того, надмірна рухливість та емоційні проблеми є причинами того, що ця дитина, незважаючи на його можливості, не досягає в школі бажаних результатів. Батьки за необхідності організовують відвідування дитиною занять з педагогом-психологом, учителем-логопедом. Вчителю, у якого в класі є учень з затримкою розвитку, потрібно: — стежити за успішністю учня: після кожної частини нового навчального матеріалу перевіряти, чи зрозуміла його дитина; — посадити дитину за першу парту, як можна ближче до вчителя, так як контакт очей підсилює увагу; — підтримувати дитину, розвивати в неї позитивну самооцінку, коректно роблячи зауваження, якщо щось зроблено невірно; — навчати структуруванню навчальних дій. Дитина з порушеннями мовлення — це дитина, що має відхилення в розвитку мовлення при нормальному слусі та збереженому інтелекті. Порушення мовлення різноманітні, вони проявляються в порушенні вимови, граматичного ладу мовлення, бідності словникового запасу, а також у порушенні темпу і плавності мови. Батькам необхідно прислухатися і дотримуватися порад логопеда та вчителів, виконувати домашні завдання по рекомендації. Батьки самі можуть розвивати мовлення дитини: — більше читати, розмовляти з дитиною, слухати аудіозаписи дитячих віршів, оповідань, казок, відвідувати театри, музеї тощо; — уважно вслухатися в мову дитини і поправляти слова, що невірно вимовляються, неправильно побудовані речення. Вчителю під час навчальної діяльності, за допомогою спеціальних вправ необхідно проводити профілактику виникнення порушень писемного мовлення. Дитині з гіперактивністю властива постійна збужденність, неуважність, непосидючість. Цей школяр на уроці постійно зайнятий своїми справами, його важко втримати на місці, змусити вислухати завдання і, тим більше, виконати його до кінця. Гіперактивній дитині властива нестійка працездатність, що є причиною наростання великої кількості помилок при відповіді та виконанні письмових завдань при появі стану стомлення. Тому при організації навчального процесу необхідно: — використовувати зміну видів діяльності залежно від стомлюваності дитини; — реалізовувати рухову потребу дитини (виконувати доручення вчителя, що потребують рухової активності: роздати папір, стерти з дошки, показати на дошці указкою етапи роботи); — знизити вимоги до акуратності на перших етапах навчання; — виконувати вправи на релаксацію і зняття м’язового напруження (масаж кистей рук, пальчикова гімнастика та інші); — використовувати чіткі і небагатослівні інструкції; — уникати категоричних заборон. Основним прийомом у наданні допомоги в регуляції поведінки з боку батьків є організація режиму дня і заходів для реалізації рухової активності дитини. При необхідності бажано лікувати медикаментозно згідно з призначеннями лікаря-невролога. У дитини з руховими порушеннями (порушення опорно-рухового апарату, дитячий церебральний параліч) відбувається сповільнене формування довільної регуляції та емоційно-вольової сфери. Його пізнавальний розвиток характеризується виснаженістю психічних процесів. Батькам необхідно забезпечити своєчасну комплексну лікувально-відновлювальну допомогу, використовувати спеціальні засоби для відновлення фукцій (ортопедичне взуття, устілки, корсети). Для профілактики порушень уваги і працездатності вчителю необхідно: • дозувати інтелектуальне навантаження; • використовувати рухові розминки і спеціальні релаксаційні вправи; • пред’являти на уроках спеціальні методи і прийоми з урахуванням характеру захворювання. На сьогоднішній день питання навчання дітей з ООП в загальноосвітній школі є актуальним. Це пов’язано, в першу чергу з тим, що число дітей з ООП здоров’я неухильно зростає. Крім того в нашому суспільстві існує цілий ряд проблем, пов’язаних з включенням такої дитини у шкільний простір. Із-за стереотипів і забобонів у шкільному середовищі, дітям з ООП часто важко освоїтися в колективі однолітків. Для адаптації в соціумі незамінну допомогу може надати педагог-психолог і вчитель. Робота психолога повинна бути спрямована на розвиток комунікативної компетентності, підвищення рівня доброзичливості, зниження конфліктності, згуртування колективу. Велику увагу вчитель повинен звертати на формування міжособистісних відносин між хлопцями з ООП і їх однолітками, допомагати вирішувати етичні та правові проблеми. ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ Ваша дитина росте, але Ви почали помічати, що вона в своєму розвитку відрізняється від дітей Ваших знайомих чи сусідів: Дитина почала пізніше гулити, тримати голівку, тягнутися до іграшок, хапати їх, захлинається при смоктанні, із запізненням навчилася сидіти, повзати і ходити. До трьох років у дитини не з’явилося мовлення, вона спілкується за допомогою жестів та окремих складів. З іграшками і до цього часу гратися не може, лише на короткий термін дитину може привабити чужа або нова іграшка. Дитина неуважна, казки не слухає, не розуміє їхнього змісту, погано заучує вірші. В поведінці дитини є моменти, які вас хвилюють: малюк дуже рухливий, неслухняний або, навпаки, млявий, повільний, у нього повсякчас змінюється настрій. Ви бачите ці вади, але у Вас десь жевріє надія, що дитина переросте і буде такою як і всі. Педагоги вашого садочку радять Вам відвідувати інший, спеціальний сад, де вашій дитині буде краще. Що ж не так з дитиною? Чим пояснити її стан? Це стан, при якому спостерігається стійке, незворотне порушення пізнавальної діяльності, що зумовлюється органічним ураженням головного мозку. Цим і пояснюються особливості вашої дитини. Шановні батьки! — Усвідомте, що виховання та навчання дитини – це довгий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання. — Дотримуйтеся режиму. — Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. — Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї. — Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. — Заохочуйте навіть незначні досягнення вашої дитини. — Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців. — Ніколи не висловлюйте свої думки щодо педагогів в присутності своєї дитини. Прийміть до уваги такі поради: — Любіть та оберігайте свою дитину. — Не чекайте, що вона буде такою, як Ви, або такою, як Ви хочете. — Допоможіть їй стати самою собою. — Будьте добрим прикладом для своєї дитини. — Не мовчіть зі своєю дитиною; грайтеся з нею, працюйте з нею, розмовляйте з нею. — Не принижуйте гідності своєї дитини. — Привчайте дитину до порядку, навчайте бути слухняною, не відкладайте зауваження «на потім». — Чекайте від дитини тільки таких умінь та оцінок, на які вона здатна. — Пам’ятайте про велику силу похвали, не чіпляйте на дитину «ярликів». — Піклуйтеся про створення комфортних умов для розвитку вашої дитини. Я – особлива дитина! Любіть мене! Мені необхідний особливий підхід: — Своєчасні та систематичні спостереження і лікування у лікарів-фахівців. — Мені найкраще відвідувати спеціальний заклад, де зі мною будуть займатися вчителі-дефектологи. — У мене повинні бути гарні, розвиваючі іграшки. — До мене потрібний індивідуальний підхід. — Розвивати і навчати мене необхідно повільно на короткотривалих заняттях, часто повторювати і повільно ускладнювати навчальний матеріал. — Якщо я втомився – дайте мені невеликий відпочинок, або займіть мене чимось іншим. — Не вимагайте від мене більше, ніж я можу. Ви запланували дитину, чекаєте або вже народили її? Ознайомтесь, будь ласка, із змістом цієї пам’ятки: — Згадайте, які хвороби перенесли Ви і ваші найближчі родичі. — Чи були у вашій родині такі, у яких пізно з’явилося мовлення, були труднощі з навчанням у школі? — Як часто у вашій родині вживають алкогольні напої, наркотичні речовини? Чи палите Ви? А, може, хтось із вас ВІЛ-інфікований? — Мами! Пригадайте, як протікала ваша вагітність? — Можливо, в перші три місяці Ви перехворіли респіраторними, інфекційними захворюваннями, або у вас був хламідіоз? — Чи є у Вас звичка палити, зловживати алкоголем, вживати медпрепарати без призначення лікаря? — Можливо у Вас була загроза викидня? Анемія плода? Ви падали, або травмували живіт? — Як відбувалася у вас родова діяльність: проводилася стимуляція пологів, чи це були важкі, затяжні, або стрімкі пологи? — Ваша дитина народилася за допомогою кесаревого розтину, накладання щипців? — Коли закричала дитина? — Чи знаходилась вона якийсь час у барокамері? — Чи могла дитина самостійно смоктати? — Можливо, були ще якісь особливості, на котрі необхідно звернути увагу? Батьки! — До народження дитини ведіть здоровий спосіб життя: не вживайте алкоголь та наркотики, не паліть. — Якщо Ви хворіли інфекційними хворобами, маєте хронічні захворювання, отримайте консультацію у лікаря-спеціаліста щодо народження здорової дитини. — З літератури ознайомтеся з розвитком та становленням психічних процесів (увага, пам’ять, мислення, мовлення) та нормою раннього фізичного розвитку дитини. — Будь які відхилення у психічному, фізичному розвитку дитини від норми потребують Вашої уваги. — Не бійтеся звернутися до лікаря-фахівця: невролога, психіатра, які нададуть Вашій дитині фахову допомогу. — Хай дитина відвідує той дитячий заклад, де найбільше розвинуть її здібності. — Дослухайтеся до порад педагогів, дотримуйтеся їх. Ми бажаємо Вам, щоб Ваші діти були здорові!

Ранній дитячий аутизм — медичний діагноз, тому його може поставити лише дитяча психоневрологія. Обов’язково пройдіть з дитиною усебічне обстеження, а потім разом з лікарями і дитячим психологом розробіть корекційну індивидуальну програму лікування і виховання. Головне — проявляти терпіння, доброту і завжди твердо вірити в успіх. Батьки передусім повинні створити дитині емоційно-психологічний комфорт, почуття упевненості в собі і захищеності, а потім поступово пере-ходить до навчання новим навичкам і формам поведінки. Треба зрозуміти, що дитині дуже складно жити у цьому світі, а значить треба навчитися за малюком спостерігати, інтерпретуя вголос кожне його слово і кожний жест. Це допоможе розширити внутрішній світ маленького чоловічка і подштовхне його до необхідності висловлювати свої почуття і емоції. Як правило, аутичні діти, що навіть не говорять, охоче виконують невербальні завдання, тобто такі, в яких не треба використати мову. Необхідно вчити дитину за допомогою лото, головоломок, пазлів, мозаїки налагоджувати контакт, залучати його до індивідуальної і спільної діяльності. Якщо дитина підходить до якого-небудь предмета, називайте його, дайте малюкові потримати за нього руками, адже таким чином підключаються усі аналізатори — зір, слух, дотик. Такі діти потребують багатократного повторення назв предметів, їм потрібно говорити, для чого вони призначені, поки діти не звикнуть до них, не «включать» в поле своєї уваги. При «лікуванні грою» бажано використати ігри чітко установленими правилами, а не сюжетно-ролеві, де необхідно говорити. Причому будь-яку гру треба програвати багато разів, супроводжуючи кожну дію коментарями, щоб дитина зрозуміла правила і гра для нього була деяким ритуалом, який так люблять маленькі аутисти. Проблеми аутичної дитини треба вирішувати поступово, ставлячи перед собою найближчі цілі: — допомогти позбавитися від страхів; — навчитися реагувати на спалахи агресії і самоагрессии; — підключити дитину до загального зайняття. Незважаючи на особливості спілкування, аутична дитина повинна бувати в колективі. Якщо вихователі дитячого саду не можуть працювати з вашим малюком, знайдіть спецпедагога, який навчить дитину взаємодіяти з дорослими і дітьми в колективі. Оптимальна підготовка до школи — це малокомплектна інтегрована група в корекційному центрі. Перший час, поки малюк не звикне, батьки можуть бути присутніми на зайнятті. Важливо пам’ятати, що в складних випадках корекційно-розвиваюче зайняття повинні бути досить інтенсивні і тривалі. Вибір конкретних методів і визначення навантаження лежить на батьках, психологу та вихователю або сімейному лікарю. Корекція затримки психічного розвитку дітей дошкільного віку. Затримку психічного розвитку зумовлюють різні запальні захворювання центральної нервової системи впродовж перших років життя, а також травми головного мозку. Ознаки затримки психофізичного розвитку, пов’язані з ушкодженням мозку, у багатьох дітей виявляються уже в ранньому дитинстві: запізнілим початком ходіння, незграбністю в рухах, затримкою у розвитку мовлення, зниженою пізнавальною активністю. Залежно від того, які функціональні системи мозку зазнали ушкодження, можна спостерігати окремі особливо виражені порушення пізнавальної діяльності. У деяких дітей найбільш вираженими є недоліки розвитку мовлення, читання, в інших — лічби, просторової орієнтації, довільної регуляції поведінки.Крім розглянутих біологічних факторів, затримку психічного розвитку можуть зумовити ще й так звані соціальні або біологічні чинники. Сама назва говорить про те, що тут негативний вплив на розвиток дитини справляють умови соціального оточення (умови проживання, організації розвитку, вигодовування (харчування), спілкування тощо); розкриваючи біологічні чинники, ми вже частково торкнулися і соціальних. Нагромадження величезного досвіду дитиною протягом перших шести-семи років життя можливе тільки завдяки постійному експериментуванню, практичній діяльності та її осмисленню. У такий спосіб досвід систематизується і узагальнюється, насамперед, у процесі оволодіння мовленням. Свідченням цього є здатність дитини користуватися простими узагальненнями, такими як «одяг», «взуття», «тварини», «рослини», «овочі», «фрукти», «посуд» І т. ін.Завдяки усім цим знанням, умінням, а також достатньому рівню сформованості пізнавальних процесів, що сприяє оперуванню дитиною своїми знаннями, вона стає інтелектуально готовою до шкільного навчання. Для затримки психічного розвитку характерні порушення (до того ж нерівномірні), які виявляються у зниженні пcиxiчної витривалості, працездатності i пізнавальної активності, в емоційно-вольових розладах, нестійкості уваги та у недоліках пам’яті, сенсомоторної координації, в той час як здатність мислити (інтегративна функція мозку) достатньо збережена. Зрозуміло, що порушення усіх таких функцій створює негативні передумови для розвитку мислення, проте своєчасне корекційне втручання дає відчутні позитивні наслідки; пізнавальна діяльність дитини вирівнюється і наближається до норми. Причини: Це порушення розвитку дітей буває різним залежно від чинників, що його зумовлюють: Трапляється генетично зумовлене уповільнене дозрівання різних систем організму, у т. ч. й нервової системи. Такі діти, не виявляючи хворобливих ознак, і фізично, і психічно відстають від вікової норми, що виявляється під час обстеження їх на шкільну зрілість. Особливо відстає емоційно-вольова сфера: дитина може виявляти досить знань і кмітливості в грі, але дуже важко сприймає суто навчальні завдання, погано засвоює правила поведінки, обов’язки школяра. Адаптація до школи у таких дітей досить складна. їм краще починати шкільне навчання пізніше, і при цьому вони потребують індивідуального підходу з боку сім’ї і педагога. Набагато частіше сьогодні трапляється затримка психічного розвитку дітей, яка зумовлена різними тілесними захворюваннями, особливо такими, що починаються в ранньому віці, і, набуваючи хронічності, надовго позбавляють дитину життєрадісності й активності. Звернемо увагу на те, що центральна нервова система в таких випадках безпосередньо не уражається хворобою, але потерпає від загального виснаження дитячого організму. Хвороба знижує психічний тонус дитини, а тому складаються несприятливі умови і для розвитку її психічних функцій. Зрозуміло, що найпершою умовою подолання такої форми затримки психічного розвитку у дитини є лікування її хвороб. Проте цього буває замало, і потрібна ще й систематична педагогічна робота (але без перевантажень), щоб заповнити прогалини загального психічного розвитку. Затримка психічного розвитку, якого б походження вона не була, великою мірою піддається корекції: чим молодша дитина, тим більших успіхів можна досягти. Тим часом батьки часто припускаються помилки, не приділяючи уваги розвитку дитини в дошкільному віці, сподіваючись, що вона «переросте» свої недоліки. Справді, до поведінки, знань та пізнавальних можливостей дітей у цьому віці ставляться значно менші вимоги, ніж у шкільному. Крім того, у батьків здебільшого немає можливостей для порівняння розвитку своєї дитини з розвитком інших дітей. Усе це й призводить до втрати дорогоцінного часу. Важливо звернути увагу на те, як дитина спілкується з дорослим: чи вміє вона слухати і виконувати його завдання, чи може зосередитися на якомусь спільному з дорослим занятті, грі, чи може в разі труднощів скористатися допомогою і далі успішніше продовжувати заняття. Якщо дитина відвідує дошкільний навчальний заклад, потрібно з’ясувати з вихователем, чи засвоює вона програмний матеріал, які вона має труднощі порівняно з іншими дітьми, чи вміє вона гратися з товаришами, виконувати доручення. Тож, дбаючи про розвиток дитини, з нею потрібно багато спілкуватися. Звичайно активні, здорові діти самі виступають ініціаторами спілкування, звертаючись до дорослих з нескінченною низкою запитань. Відставання дитини у розвитку пов’язане з меншою її активністю: вона сама менше звертає уваги на розмаїття навколишнього світу і, відповідно, у неї менше виникає запитань, а ті, що виникають, переважно, поверхові. Недостатню активність такої дитини повинен компенсувати дорослий власною ініціативою у спілкуванні і приверненні дитячої уваги до багатьох речей, які вона сама могла б і не помітити. Протягом дошкільного періоду діти здобувають великий досвід чуттєвого пізнання навколишньої дійсності. Насамперед, вони засвоюють сенсорні еталони: кольори спектра та їх відтінки, основні геометричні форми, відносність розмірів. Вміння порівнювати предмети за цими ознаками є дуже великим досягненням у розвитку дитини. Поступове формування фонематичного слуху і здатності здійснювати звуковий аналіз слова створює передумови для розвитку навичок письма та читання, орієнтування в мовній діяльності. Не менш важливим є формування елементарних математичних уявлень. У дошкільному віці діти здобувають чимало знань: про різні явища природи і пори року, рослинний і тваринний світ, працю людей, про родину і родинні взаємини різних поколінь і багато іншого. Дуже важливим показником розвитку дитини є її емоційний досвід, здобутий у процесі спілкування з дорослими, рідними й сторонніми, а також однолітками. Методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів, які працюють в умовах інклюзії Останні роки в системі спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку відбулися якісні зміни. Реалізація прав на освіту дітей з обмеженими можливостями здоров’я розглядається як одна з найважливіших завдань державної політики в галузі корекційної освіти. Інклюзивна освіта – перспектива нова, хоч різні можливості – рівні права. Кожна дитина – це цілий світ, освіта, повага, рівність для всіх! Отримання такими дітьми якісної загальної та професійної освіти є одним з основних і невід’ємних умов їх успішної соціалізації, забезпечення їх повноцінної участі в житті суспільства, ефективної самореалізації в різних видах професійної і соціальної діяльності. Введення в людське співтовариство дітей з відхиленнями у розвитку є основним завданням всієї системи корекційної допомоги. Соціальна інтеграція розуміється нами як кінцева мета спеціального навчання, спрямованого на включення індивідуума в життя суспільства. Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення права на освіту дітей з особливими потребами в умовах загальноосвітньої школи за місцем проживання. Інклюзивне навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Філософія інклюзії базується на вірі в те, що кожна людина з вадою має отримати освіту і житлові умови, які б якомога ближче відповідали нормальним. Такі люди стають частиною нашого життя, вони включаються в наші школи, оточення, спільноти. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, як вони є. Це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства. В основі практики інклюзивного навчання лежить ідея прийняття індивідуальності кожного окремого учня і, отже, навчання має бути організоване таким чином, щоб задовольнити особливі потреби кожної дитини. Із часу ратифікації Україною в 1991 році Конвенції ООН про права дитини все більшого визнання та поширення набуває соціальна модель, більше пов’язана з дотриманням прав людини. На противагу медичній моделі соціальна модель «розглядає ваду здоров’я як соціальну проблему, а не як характеристику особистості», оскільки проблема створена непристосованістю оточення, включаючи ставлення до людей з особливими потребами та виробничі норми, архітектурну безбар’єрність і транспорт. Така модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно забезпечувало рівну участь своїх громадян у здійсненні своїх прав і давало їм таку можливість. З метою ефективного впровадження інклюзивної освіти для навчання дітей з особливими потребами є необхідним створення умов, які передбачають врахування правових, понятійно-термінологічних, організаційно-педагогічних, соціально-комунікативних, навчально-методичних та соціологічних аспектів. Правові умови забезпечують розробку нормативно-правової бази для впровадження інклюзивного навчання. Понятійно-правові умови передбачають створення термінологічної бази, яка б не була дискримінаційно забарвленою і орієнтувалася на можливості дитини, а не на її обмеження. Організаційно-педагогічні умови спрямовані на створення комфортного середовища перебування дитини в навчальному закладі. До них відносяться: особливості архітектури, дизайну приміщення школи для забезпечення вільного пересування дітей; вимоги до освітлення, акустики, розміщення та якості меблів у класній кімнаті; вимоги до технічного забезпечення навчального процесу. Виконання соціально-комунікативних умов забезпечить взаємодію дітей у навчальному процесі та сприятиме засвоєнню норм соціальної поведінки. Насамперед, до даної групи належать умови організації навчального процесу в школі: регулювання складу та кількості учнів в класі; врахування особливостей організації їх спільної діяльності. Навчально-методичні умови передбачають створення навчального плану, програм, підручників, в яких би враховувалися індивідуальні можливості школярів та їхні потреби. Навчально-психологічні умови визначають участь дитини в оцінюванні своїх навчальних досягнень та успіхів в особистісному розвитку для забезпечення комфортного самопочуття кожного учня в інклюзивному освітньому середовищі. Досягти позитивного результату в інклюзивному навчанні дозволить дотримання одночасно всіх умов та залучення до співпраці професійної команди, яка включає адміністрацію школи, вчителів — предметників, класоводів, асистентів вчителів, психологів, спеціальних педагогів, батьків та безпосередньо самого учня. Всі учасники освітнього інклюзивного процесу мають знаходитися у постійній взаємодії: обмінюватися інформацією, аналізувати її, приймати рішення та отримувати додаткову консультативну допомогу щодо інтерпретації даних обстеження та пошуку оптимальних умов розвитку конкретної дитини. Принципи інклюзивної школи Інклюзивна школа — навчальний заклад, який забезпечує інклюзивне навчання як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, навколишнє середовище, методи та форми навчання для дітей з особливими освітніми потребами; співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей; створює позитивний клімат у шкільному середовищі. Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі дітей з особливими освітніми потребами у житті навчального закладу та громади, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, однолітків. Всі діти з тими чи іншими порушеннями в приватних деталях не схожі один на одного. Основні принципи інклюзивної школи такі: усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними; школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання; забезпечення якісної освіти для всіх дітей шляхом розроблення відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розроблення стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв’язків зі своїми громадами; діти з особливими освітніми потребами мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання; вони є найефективнішим засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками. Інклюзивні підходи у навчанні й вихованні також корисні для родин дітей з особливими освітніми потребами. Адже батьки цих дітей отримують підтримку з боку інших батьків, краще розуміють у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атиповим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання й виховання дитини. Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні відмінності й особливості дітей, ефективніше співпрацюють із батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, психологами, логопедами, соціальними педагогами іншими). Сутність процесів адаптації та модифікації Виважене, ефективне навчання приносить користь усім учням. Однак, для учнів з особливими потребами може стати необхідною додаткова, а іноді і спеціальна підтримка у навчанні, яка допоможе їм брати повноцінну участь у заняттях і реалізовувати свій потенціал. Універсальних рецептів не існує, особливо коли йдеться про учнів з порушеннями у розвитку. Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби учнів, зумовлені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовище, матеріали тощо. Педагоги, котрі досягають успіху в навчанні дітей з особливими освітніми потребами, застосовують різноманітні методи навчання, які змінюються залежно від спеціальних потреб учня. Ці зміни або пристосування до потреб учнів відбуваються через адаптації або модифікації. Адаптація – змінює характер навчання, не змінюючи зміст або понятійну сутність навчального завдання. Модифікації навчання – модифікації змінюють характер навчання, змінюючи зміст або понятійну складність навчального завдання. Адаптацію у класі можна організувати в наступних сферах: Фізичне середовище – адаптація змінює середовище (побудова пандусу, пристосування туалетних приміщень, розширення дверей, зміна освітлення, розташування меблів в класній/груповій кімнаті тощо) Навчання – адаптація змінює процес навчання (спосіб повідомлення педагогом матеріалу; спосіб організації занять учнів, що має на меті залучення дітей до виконання завдань і сприяння їхньому навчанню). Адаптація навчального плану: модифікація навчального плану або цілей і завдань, прийнятних для конкретної дитини; видозміна завдань; визначення змісту, який необхідно засвоїти тощо. У навчально-виховному процесі вчителі аналізують відповідність вимог навчальної програми та методів, що використовуються на уроках, актуальним і потенційним можливостям дитини. У такий спосіб досягається ефективність організації навчальної діяльності дітей з особливостями психофізичного розвитку. Вказівки – адаптація змінює процедури, методи та щоденні заняття, які використовує вчитель. Матеріали – адаптація полягає у пристосуванні навчальних інструментів і матеріалів до індивідуальних потреб учнів. (Матеріалами можуть бути книги, іграшки, аркуші із завданнями, маніпулятивні предмети тощо). Рекомендації при використанні модифікацій: При застосуванні різних видів адаптації зміст навчання залишається незмінним, а при застосуванні модифікацій він, зазвичай, змінюється. В окремих випадках використання модифікацій може виявитися необхідним для того, щоб надати конкретній дитині можливість брати участь у класних заняттях. Модифікації можуть бути виконані шляхом: Скорочення змісту матеріалу, який необхідно засвоїти. Учень може брати участь лише в окремих частинах уроку і/або опановувати лише частину змісту навчального матеріалу. Іноді вимоги уроку перевищують можливості учня, однак від нього все ж вимагається часткова участь у роботі на уроці. Зниження вимог до участі в роботі. Учень може виконувати лише частину завдань. У цьому випадку від учня може вимагатися засвоєння всього матеріалу, або лише його частини. Будь-які види модифікацій необхідно обговорювати з родиною дитини, оскільки у більшості випадків модифікація змінить те, що дитина має знати і вміти робити. Форми роботи з батьками у запровадженні інклюзивного навчання: батьківські збори; бесіди — колективні, індивідуальні, групові; консультації – практикуми, семінари – практикуми; конференції; організація ділових ігор; відвідування родин; консультпункти; диспути, дискусії; дні відкритих дверей, відкриті уроки для батьків; наочна пропаганда: оформлення куточків для батьків, випуск тематичної газети («Дозвілля сім’ї», «Моя сім’я» і т.д.); організація клубів, вечорів-вогників «Родовід сім’ї», «Я і сім’я» і т.п., різноманітні конкурси; клуб «Батьки батькам». Поради й рекомендації вчителю (вихователю), у класі якого навчається дитина з особливими потребами. Навчитися розуміти різницю між дітьми й толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на порушенні. Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною. Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості,справедливості й терпимості. Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей. Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини. Співпрацювати з іншими педагогами (логопедом, психологом, лікарями) в одній мультидисциплінарній команді. Навчання здорових дітей і дітей з обмеженими можливостями дружити Якщо розвинути в класі атмосферу підтримки, діти будуть радо опікувати будь-якого потребуючого у класі. Вони всі будуть відчувати себе відповідальними за те, щоб діти з особливими потребами добре себе почували, і будуть наглядати за ними. Бажано також, щоб протягом перших кількох тижнів у дитини з о/п з’явився один або двоє друзів. Іноді дитина, яка має труднощі у навчанні або в поведінці, сама виграє від того, що підтримує іншого, ще більше потребуючого допомоги. Педагоги повинні бути в курсі того, як розвиваються дружні взаємини в класі, так, щоб при необхідності вони могли втрутитися. Якщо ви помітили, що деякі впевнені в собі діти контролюють створення дружніх відносин і дають зрозуміти іншим дітям, що вони не бажані, ви повинні присікти це в корені, оскільки це може призвести до неприємностей. Жорстокі діти часто самі страждають від цього, і їм стає легше, якщо педагог допомагає їм вести себе по-іншому. Таких дітей також слід хвалити за те, що вони змінилися. Педагоги мають величезний вплив на дітей, і якщо вони ясно висловлять, що є прийнятним чи неприйнятним, то діти на це обов’язково відреагують. Навіть дуже маленькі діти в змозі прийняти такі правила і зробити їх своїми. Ви не можете змусити дітей бути близькими друзями з усіма, але ви можете навчити їх бути терпимими, добрими і поважати почуття інших, а також підтримувати один одного, як у класі, так і за його межами. Діти хочуть мати гармонійну і щасливу атмосферу, так як вони багато часу проводять в класах і відчувають себе комфортно в такій атмосфері. Це стосується також і до тих дітей, які погано поводяться. Навіть діти з важкою поведінкою, які вже отримали душевну травму через те, що сталося в їхньому житті раніше, можуть розквітнути в благополучній атмосфері взаємодопомоги. На завершення я хочу процитувати думку Нормана Кунка: “Коли інклюзивне навчання буде повністю опановане, ми зможемо відмовитись від ідеї, що всі діти для того, щоб приносити користь суспільству, повинні бути схожими один на одного. Замість цього ми будемо шукати і підтримувати таланти, властиві всім людям. Ми починаємо розглядати нетипові засоби, щоб виховувати корисних членів суспільства, і в процесі цієї роботи ми зможемо дати всім дітям відчуття того, що вони потрібні”.